Чомусь наснились обрії дитинства,
Село,ставок і човен на воді,
І стежка в квітах через сад барвиста,
Моєї мами очі молоді.
Знов,як в дитинстві йду по допомогу,
Несу до Вас свій біль і каяття,
Я вдячний,мамо,Вам,я вдячний Богу,
За те,що Ви дали мені життя.

Коли ж покликав час мене далеко,
Я покидав матусине гніздо,
На стрісі проводжав мене лелека,
О,Боже,як же це було давно.
Лечу в думках до рідного порогу,
Несу в собі любов і каяття,
Я вдячний,мамо,Вам,я вдячний Богу,
За те,що Ви дали мені життя.

Пройшли роки,повиростали внуки,
Відгомоніли весни і літа,
Та більш за все боюся я розлуки,
Тії,що вже назад не поверта.
Спішу в село до рідного порогу,
Несу до Вас свій біль і каяття,
Я вдячний,мамо,Вам,я вдячний Богу,
За те,що Ви дали мені життя.