Ніби і не знав її...
Всю ніч сніг летить
Розмірено і вбивчо...
І дерева дивляться в обличчя,
Не відводячи своїх облич...
Ніби вилітаючи з країв,
Де було захолодно й затісно,
Входить поночі в порожнє місто,
Кинуте надвечір без боїв...

Приспів:
І вона говорить: Не дивись!
І тримаєш марну обіцянку,
І розплющиш очі на світанку,
І побачиш вперше, як колись. (2)

Все як вперше: плетиво слідів,
Теплий галас на подвір'ї школи.
Ніби і не знав її ніколи,
Ніби і не бачив цих снігів...
Ніби ночі точені ножі не тримав,
Затиснувши, в долонях...
Сніг до ранку ляже на кордонах,
Сніг окреслить межі й рубежі...

Приспів.

Ніби він з її найбільших див –
Сніг, що захлинається і дише.
Ніби і не знав її раніше,
Не тримав, не бачив, не любив...

Приспів.