«Плач Єремі́ї» — український концептуальний рок-гурт. Є одним з найвизначніших українських рок-гуртів, вважається в Україні культовим. Гурт здобув чимало вітчизняних нагород у номінації рок-музики.
«Плач Єремії» на початку 1990 року заснував Тарас Чубай (в цей період Тарас виступав у складі музичного театру «Не журись»). Проте Чубай (гітара, вокал, музика) та Всеволод Дячишин (бас) грали разом ще з 1985 року (гурт «Циклон»). У первинний склад гурту «Плач Єремії» увійшли гітарист Олег «Білий» Шевченко, барабанщик Мирон Калитовський, арфістка Аліна Лазоркіна та віолончеліст Олекса Пахолків. Свій перший виступ гурт провів на сцені того ж самого «Не журись». Це був акустичний, «камерний» виступ у неповному складі. Перший же серйозний «електричний» концерт, відбувся на альтернативному фестивалі «Вивих» у 1990-му році. Чубай так згадує перші концерти:
…перший виступ «Плачів» був ще в межах концертів театру-студії «Не журись» у лютому-березні 1990 року. Це була передвиборча програма, коли ще Чорновола підтримували. Перші концерти були в РОКСі, потім — у Львівській філармонії. Це був наш такий дебют. Ми тоді ще грали без барабанів, у такій камерно-акустичній версії, з віолончеллю. А перший виступ з барабанами відбувся на вечорі поезії Віктора Неборака, а в нього уродини 9 травня. І в кінці травня цього ж року ми виступили на «Вивиху». Тоді були виступи на стадіоні. Ми витягнули на сцену арфу. Вона там ледве не згоріла, коли була якась пожежа. Словом, було весело. У 1991 році на фестивалі «Червона рута» в Запоріжжі «Плач Єремії» отримав друге місце в жанрі рок-музики (перше місце журі не присудило нікому). У 1993 році на міжнародному фестивалі «Марія» (Трускавець) гурт зібрав всі можливі нагороди — спеціальний приз журі, приз за найкращу пісню («О хто ти, о хто…»), приз глядацьких симпатій.
Перший офіційний альбом гурту — «Двері, котрі насправді є» — був записаний у 1993 році. За підсумками року «Плач Єремії» визнано найкращим концептуальним рок-гуртом в країні, а на Західній Україні команда взагалі вважається культовою. Того ж 1993 року вчергове помінявся гітарист — Віктора Майського замінив Олександр Морокко. Врешті на соло-гітарі довелося грати самому Тарасові, а восени 1994 року у складі з'явилися новий барабанщик Олександр Каменецький та трубач Юрко Дуда. На початку 1995 року побачив світ другий альбом «Най буде все як є…». Завдяки цій роботі літом 1996 року «Плач Єремії» отримав «Золоту Жар-птицю» Таврійських Ігор в номінації «Найкращий рок-гурт України». У 1997 році музиканти почали роботу над записом «Хата моя».
Через рік лейбл «Caravan CD» випустив на CD збірник найкращих пісень гурту — «Добре», а восени 1999 року вийшли максі-сингли «Я піду в далекі гори» та «Як я спала на сені». В 1999–2000 роках Чубай, який щойно перебрався до Києва, записав альбом колядок «Наше Різдво» та альбом пісень вояків ОУН-УПА «Наші партизани». У грудні 2002 року лейбл «Атлантік» випустив CD-збірник найкращих записів гурту «Рок легенди України — Плач Єремії» у серії «Українська колекція». Також в лютому 2002-го Тарас розпочав запис альбому пісень Володимира Івасюка у Львові на студії Олега «Джона» Сука, але незадоволений результатом засновує власну студію, де і закінчує роботу над проектом «Наш Івасюк». У листопаді 2003 Тарас Чубай видав платівку «Світло і Сповідь», в записі якої взяли участь крім «Плачу Єремії» також камерний оркестр «Віртуози Львова». Майже водночас лейбл «Атлантік» випустив сольну платівку Всеволода Дячишина «Подорож в країну Бас».
Після перевидання альбому «Світло і Сповідь» в 2005 році Тарас Чубай і «Плач Єремії» записують живі виступи з оркестром та вокальною формацією «Пікардійська Терція», але альбоми не виходять через неможливість знайти видавця, який хотів би мати справу з подібним «неформатом».
На даному етапі йде робота в студії над новим альбомом, в який увійдуть композиції на вірші Костя Москальця (автор пісні Вона), такі як «Золота Трава», «Матриця», «Вифлеєм» та ін., а також на вірші Б.-І.Антонича «Мова Гайова» і звичайно ж на поезію Григорія Чубая, батька Тараса.
