Якби з ким сісти хліба з’їсти,

Промовить слово, то б воно

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі...

То доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

Або... Ні. Треба одружитись,

Бодай на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця й жито

На добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: — Десь його убито,

Сердешного, на чужині... —

О горе, горенько мені!