По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Марне зеленіє?
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить,
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє,
Кругом ні билини!
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!
Не щебече соловейко
В лузі над водою,
Не співає чорнобрива,
Стоя під вербою,
Не співає сиротою,
Білим світом нудить:
Без милого батько, мати —
Як чужії люди..

Пр.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине,
Була б не любила;
Якби знала, що загине,
Була б не пустила;
Якби знала — не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою..

І то лихо —
Попереду знати,
Що нам в світі зустрінеться.
Не знайте, дівчата!
Не питайте свою долю!
Само серце знає,
Кого любить... Нехай в'яне,
Поки закопають,—
Бо не довго, чорнобриві,
Карі оченята,
Біле личко червоніє —
Не довго, дівчата!
До полудня, та й зав'яне,
Брови полиняють...
Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає.
Защебече соловейко
В лузі на калині.
Заспіває козаченько,
Ходя по долині, —
Виспівує, поки вийде
Чорнобрива з хати;
А він її запитає:
— Чи не била мати?

Пр.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине,
Була б не любила;
Якби знала, що загине,
Була б не пустила;
Якби знала — не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою..

А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а

Пр.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине,
Була б не любила;
Якби знала, що загине,
Була б не пустила;
Якби знала — не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою..