Вона знайома тут з усіма,
і тішиться життям, ніби грою.
Вона приходить сюди сама,
і пʼє сама,і танцює з собою.

І ніч, як поранення ножове,
і вже не важливо, що сталося з нами.
Ніхто не знає, де вона живе.
Мабуть, вона і сама не знає.

Але щось у світі і далі працює,
щось у світі триває неначе.
Доки вона сміється й танцює,
доки вона танцює і плаче.

І хай цей світ набереться терпіння,
хай він забуде про власні втрати -
в неї ще є це важливе уміння:
уміння закохуватись і танцювати.

Тихо дзвенять у кишенях ключі,
вона живе в цьому дивному танці.
Танцює із кимось печально вночі,
танцює сама на побережжі вранці.

І світло лягає, щоразу нове,
ранковим містом, мов дереворитом.
Доки вона в цьому місті живе,
вічно наповнена гнівом і ритмом.