У вихорі сокіл злинає до неба,
До зір незабутніх надій.
Боже! Нам іншого шляху не треба,
Хоча він безмірно важкий.
Жовто-блакитний стяг підіймаєм,
З тризубом йдем до мети.
Болем до неньки серце крає,
Любов’ю його освіти.

Україно!
Золото сонця радо манить.
Україно!
Чистого неба сяє блакить.

Там, де квітасте життя вирувало,
Батьки будували наш край.
За неньку єдину вони помирали,
Сьогодні її не втрачай!
Лелеки у вирій гуртом поринають,
Птахи – обереги мої!
І я полечу догори і до сяйва,
До роду зі мною лети.

Україно!
Золото сонця чарує на мить.
Україно!
Чистого неба обрій манить.

Я беру в долоні землю
Що є чиста, як душа
Я кохаю тебе, ненько
Рідна матінко моя!
Відчуваю твої сльози
Срібні сльози, як роса
Я благаю тебе, ненько
Не згуби своє життя!