Диво, моя мила, ти є,
Серце студеніє твоє.

Крила, cвої крила згорну,
Тихі слова тобі зроню.

Млою студеною ляже небокрай,
Іграй! Грай!
Душі моїй струни знемога забирай,
Украй! Край!

Темно, темно в лісі, аж жах,
Там десь дух чутливий витав.

Незбагненним чином загорну у гай,
У гай! Гай!
Непомітним рухом до тебе підступлю,
Заведу розмову, очами поведу.
Заворожу тебе, моя мила,
У хащі-нетрі затягну,
І все!

Там лісні загони невидимих істот,
Зграї партизанів, шиншила і єнот.
Вийшли вони усі подивитися,
Що у нас тут з тобою коїться,
Постояли, поглузували
І розбіглись по ярах.

Сумна та зимна
Діва крижана,
Меланхолійна
Снігуронька.
Тебе обійму,
Ніжно розпалю,
Люблю, люблю, люблю,
Розтоплю.