Невже такі безжальні небеса?
Невже зовсім вони не відчувають болю людського?
Мій поводир, сумна моя зоря, ч перший звір,
Який ступив на твоє світло й вірив, не роздумував.

Приспiв:
Мій білий день, мій ніжний іній на губах,
На чорних пелюстках, на ворона крилах,
Пухкий, ти танув, як вода. І я розпалася на тисячі зірок.
Собою освітила кожен закуток Земного тіла.

Сказав: якщо я не належала тобі,
Для чого ж я приходила у сни?
Не знаю. Хто знає, може то була не я.
А от послухай: завдяки йому
Я полюбила свою музику сумну.
Мене він за один раз.

Приспiв:
Мій білий день, мій ніжний іній на губах,
На чорних пелюстках, на ворона крилах,
Пухкий, ти танув, як вода. І я розпалася на тисячі зірок.
Собою освітила кожен закуток Земного тіла.