Тієї ночі нас було в бліндажі п’ятеро. Наші позиції дві з половиною години крили снарядами. Навколо все горіло, земля сипалась на голову. Хтось молився, хтось закурив, хтось писав смс своїм. Пережили. Настав ранок. Вийшли - а густий ліс довкола випалений і потрощений вщент. Миші, які до цього бігали по нас щоночі, валяються на землі контужені. Найближча вирва від снаряда - в 7 метрах від нашого бліндажу. Але найголовніше - всі живі. І навіть віднаходимо в собі сили жартувати. Те, що відбувається в голові, коли думаєш, що це вже кінець, міняє свідомість назавжди. Повернувшись до Києва, поділився пережитим з другом, композитором Дмитром Банновим, і за ніч, під враженням від почутого, народилася ця пісня. В ній весь світ завмирає навколо побратимів, які сидять пліч-о-пліч в окопі і хочуть вижити. Вони - не статистика, не знеособлена лінія фронту. Не живе втілення думки про те, що «війна десь там далеко», яка підсвідомо закрадається до багатьох, хто в безпеці і в тилу. Кожен з них - звичайна людина. Він живий. Йому боляче. Йому холодно. Йому страшно. Понад усе він хоче вижити. І потім, коли все вщухне, написати рідним хоч одне слово, бо без його відповіді вони місця собі не знайдуть. За кожним стоять сім’ї, історії, мріі, розчарування. Тому коли постає питання: як можна допомогти тим, хто на передовій, думайте не узагальнено про передову, яка «десь там». Думайте про Людину. Яка жила своїм життям, мала плани і усім цим пожертвувала заради нашого світлого завтра. Думайте про Людину, якій набагато легше боротися і проходити важкі випробування, постійно відчуваючи віру і підтримку, знаючи, наскільки вона потрібна та який міцний тил стоїть за її спиною. Я присвячую пісню «Навкруги» Побратимам, разом з якими ми відчули смерть дуже близько. Баті, Вєталю, Ваньці, Саничу.