Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає.
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась,
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти...

Там, де мій, дім моя земля,
Нам ніби місця вже нема... -
Я це не прийму, це брехня!
Віра це моя броня!

Як у полі на могилі
Вовкулак ночує,
А сич в лісі та на стрісі
Недолю віщує.
Як сон-трава при долині
Вночі розцвітає...
А про людей... Та нехай їм.
Я їх, добрих, знаю.
Добре знаю. Зоре моя!
Мій друже єдиний!
І хто знає, що діється
В рідній Україні?
В рідній Україні!..
Та ми будем вільні
Тільки в Україні!

Там, де мій, дім моя земля,
Нам ніби місця вже нема... -
Я це не прийму, це брехня!
Віра це моя броня!
Там, де мій, дім моя земля,
Нам ніби місця вже нема... -
Я це не прийму, це брехня!
Віра це моя броня!