В кінці греблі шумлять верби,
Що я насадила...
Нема того козаченька,
Що я полюбила.

Нема мого миленького, –
Поїхав за Десну;
Сказав: "Рости, дівчинонько,
На другую весну!"

Росла, росла дівчинонька
Та й на порі стала;
Ждала, ждала козаченька,
Та й плакати стала.

Плачте очі, плачте карі,
Така ваша доля:
Полюбила козаченька,
При місяці стоя!

Зелененькі огірочки,
Жовтії квіточки...
Нема мого миленького, –
Плачуть карі очки!

Не я не його полюбила,
Полюбила мати.
Вона ж мене заставляла
Рушнички давати.

Дала один, дала другий,
На третьому стала.
А четвертим білесеньким
Рученьки зв’язала.