Дорогою до тебе я бачив черепах трьох
Вони тримали мiсто на плечах
Першу, чорну, звали Недайбог. Вона нiчого не просила в неба
Робила все сама, робила — як для себе

Бралася i впиралася, на зло не озиралася
Попри те, попри це, робила все тому, що ii пре
Вона казала: дiй! Лайно — це перегнiй
I все трималося на нiй

Ти тiльки уяви-но, другу звали Мрiя
Була вона, скажу тo6i, в хорошім сенсi синя
Вона казала: знаю, я — важка, але я мpiю
Дивлюся я на небо i надихаю дiю

Бо якщо не мрiяти, навiщо ж тодi жити?
Коли co6i ти мариш, десь плаче сатана
Я бiльша за слона, але я збираю квiти
Якщо це не весна, то що тодi весна?

Пам’ятай, де б не йшов,
Я рушаю, щоби повернутись знов
I мiста, як мости
Я люблю цей свiт, бо є у ньому ти

Ти, певно, здогадалася, як звали третю, бiлу
Вона не посивiла, нi! Такого кольору буває
Тiльки чиста сила. Що має крила i ними обiймае
Уcix, кого кохає

Любов'ю її звали. Ти, схоже, її знала
Були у неї дiти, мовляла немовлям вона
Не скiнчиться вiйна, не буду вам брехати
Правдою не налякати, пийте все до дна

Але зростайте сильними, побачите тодi
Як вороги злякаються i вдiнутъ бiryдi
Хоч зiйде сiм потiв, та не шкодуйте дров
Якщо це не любов, то що тодi любов?

Пам’ятай, де б не йшов,
Я рушаю, щоби повернутись знов
I мiста, як мости
Я люблю цей свiт, бо є у ньому ти

Пам’ятай, де б не йшов,
Я рушаю, щоби повернутись знов
I мiста, як мости
Я люблю цей свiт, бо є у ньому ти

Пам’ятай, де б не йшов,
Я рушаю, щоби повернутись знов
I мiста, як мости
Я люблю цей свiт, бо є у ньому ти