І.
Як розірватися мені серед красивих?
Серед розумних, серед чемних, серед сильних?
І їм усім зі мною важко
Не те, щоб перегнати – порівнятись тяжко

Коли я щось кажу – парламент замовкає
Записує і думає. У іграшки не грає.
Білявки ціпеніють, брюнетки аплодують
Руді шикуються, поголені святкують

Від оплесків гучних тікаю я на яхті
Собі кажу – що далі? Може в космонавти?
Мораль цієї басні... Нема моралі
Дзеркало моє... Що? Бреши і далі!

Приспів:
Бреши нам, дзеркало, бреши...

ІІ.
Сонце у зеніті, прокидайсь, ледащо
Далі буде більше, дедалі буде краще
І, ще не випивши розчиненої кави,
Швидко я беру до десятої октави

От що не напишу – всі кажуть: Лев Толстой!
Сім паспортів минуло, а я ще Фоззі-бой
Усі слова мої відбиті у граніті
Діти в школі вчать їх цієї миті

Важко уявити розміри моєї уяви
Ще, будь ласка, кави. Окуляри – під заставу
Я потім донесу усі деталі
Дзеркало моє... Що? Бреши і далі!

ІІІ.
Еґо – як в Олега, башка – як у Сашка
Слава – в Ярослава, у Коті – аперкот
У молодого Сані – посмішка ОК
У Віті – тіті-міті, діджей – супермод ель

Поволі проростає наш великий кущ
Розвозимо ми людям веселощі під ключ
Дзеркало блищіть, мене несе.
Вірите, не вірите – повірте. Ну і все.