І прийшло лихо на рідну Землю нашу… Потворний двоголовий звір із далеких північних боліт вирішив підкорити Україну та перетворити її сади квітучі та лани родючі на болота непрохідні, щоб життя більше вільного й щасливого не було, а українці схилили голови перед монстром з двома головами курячими та присягнули на вірність цареві безрідному!

Та не хотіли українці життя такого жалюгідного в неволі й вирішили спекти Колобка, та не простого, а бойового, щоб боронив він їх від звірів проклятих та монстрів диковинних. Спекли Колобка жовтобокого, як наші безкрайні пшеничні поля, блакитноокого, як наше вільне небо, та дали йому руки м’язисті, щоб ворогів ними голими душити, зуби міцні, щоб горлянки поганцям гризти та ноги сильні, щоб давив він різну нечисть ними на Землі нашій. Дали йому екіпірування найкраще – шолом тактичний та бронежилет практичний, щоб зброя ворога йому була не страшна, а щоб нищити його дали йому зброю різну, яку всім світом шукали та збирали.

І запустив потворний монстр зайців проклятих, щоб захопили вони все швидко, та не злякався Колобок звірів незвичних і почав хапати та душити їх одного за одним своїми руками м’язистими, тільки й лишилися одні шкурки від поганців.

Розлютився цар двоголовий курячий і наказав всіх вовків своїх гострозубих послати, Колобка бойового загризти! Та не злякався Колобок вовчої зграї, а лише перегрупувався і почати їм щелепи трощити та гострі ікла виривати, щоб більше ніколи не могли нападати. І тривав бій не один день і не одну ніч, аж поки на полі бою не залишилися одні ікла вовчі та їх хутро поскубане.

Оскаженів монстр облуплений, почав збирати із всіх закутків своїх ведмедів страшних, щоб розчавили вони Колобка своєю ордою. І прийняв Колобок новий бій та став палити ведмедів облізлих із джавелінів та дронів різних, а залишки ведмедів добивав своїми ногами сильними, допоки не встелилися земля хутром ведмежим підсмаженим.

Злякалася двоголова курка і вирішила хитрістю взяти та лиса свого підступного підіслати, щоб переконати Колобка припинити спротив та здатися. Ох і солодко той лис пісню свою співав про братерство, дружбу навіки, хліб та сіль за столом. Та подивився Колобок в ті очі хитрющі і побачив там лише вогонь і смерть, що сіють вони навкруги, і нахилився він до того лиса підступного і вирвав його язика поганого та смердючого, щоб більше ніколи не міг він людей у світі дурити!

І залишився цар двоголовий без армії лютої, лише й споглядав залишки голої величі в дзеркалі та продовжував все голосніше кудкудакати про своє важливе місце в світі аж поки не захлинувся власною слиною у своєму бункері в очікуванні приходу Колобка, так про нього більше ніхто й не чув у світі!

І очистилася українська Земля від всіх загарбників завдяки сміливості і героїзму народу його, який у важкі часи не злякався монстра страшного, а виставив проти нього силу незламну!!!