Ми діти, що грають в дорослих
Ми плачем, коли нас не чують.
Так хочеться бігати босим,
Та люди побачать і взують.

Так легко пробачати, коли були малі,
Не страшно в ігри грати з життями дітворі.
Обняти маму й тата, поки ті ще живі,
Знати, що поруч з ними ми від зла захищені.

Так хочеться стрибати й радіти дрібниці,
На ніч казку читати, що там на полиці.
В село на кожне свято до бабці на млинці,
Глянути діду в очі, в милі зморшки на лиці.

Ми діти, що грають в дорослих
Ми плачем, коли нас не чують.
Так хочеться бігати босим,
Та люди побачать і взують.

І прийде той час за крок до вічності
І згадаєм ми свої погрішності.
Що було, як є і що залишиться.
Вітка дерева-життя колишеться.

Ми діти, що грають в дорослих
Ми плачем, коли нас не чують.
Так хочеться бігати босим,
Та люди побачать і взують.