В материнській вишиванці, де вогонь-руїна,
Йшла до Бога,рано-вранці, Ненька-Україна.
Вітер коси розплітає,в небі чорна хмара,
Стала й в Господа питає:
- За що така кара?
Стала й в Господа питає:
- За що така кара?

Синів вбито, в чистім полі, могили як рани,
Знову хотять моїй волі одягти кайдани.
Бач, калина зажурилась, бо вдовою стала:
- Чи я тобі не молилась? Чи я не благала?
- Чи я тобі не молилась? Чи я не благала?

Перед ляхом боронила православну віру,
Святий хрестик не зронила в холоднім Сибіру.
Дощем збито в полі жито, нема кому жати:
- Скільки мені сльози лити і синів ховати?

Ангел Божий мовить з неба:
- Скоро день настане,
Хто меча підняв на тебе, на коліна стане!
Свята правда, воля й доля в твоїм домі буде,
Тільки кату не пробачать ні Бог, а ні люди..
Тільки кату не пробачать ні Бог, а ні люди..