Від цього відчуття порожнечі
Я шукаю можливості втечі
Описати не вистачить речень(як це)
Коли втома впадає на плечі

Зрозуміють, кому це знайомо
Вона тисне, як свіжа судома
Втома стала мені як диспетчер
Прийде зранку, залишиться в вечір

Вона давно стала ніби частина мене
Казала піде, та відчував, що обмане
Я сподівався і вірив, що це омине
Тепер не знаю, вона мине чи не мине

Я посміхаюся усім, кого бачу навколо
Якщо не розповім, ніхто не помітить ніколи
Що кожен раз, коли я повертаюсь додому

Мене накриває втома
Коли вона пройде? Невідомо
Мені би кричати, що гірше стає
Але я із тих хто цього не визнає

Прокидатися щоранку, вже маючи сили
Не рятувати себе кавою різних сортів
З думкою, як ще поспати я хочу годину
Хто би знав, те, наскільки я цього хотів

Перестати засинати знову по дорозі
Думати стільки разів, що і не полічити
Як увечері я опинюся на порозі
І як матиму можливість просто відпочити

Та в голові моїй туман
Чи це зі мною лише чи з усіма
Казали всі, що це самообман
Що втома пройде, швидко і сама

Я починаю відчувати її підсвідомо
І вже не знаю, чи казати про себе нікому
Що кожен раз, коли я повертаюсь додому