А вітер тихо колихав білизну,
Яка висіла на краю балкону
І віддавалась повністю, наскрізно
Промінню стихлому, та ще палкому.
Згасав яскравий вечір, колихались
Смарагдові листки натхненних вишень,
І моє серце, що не розкохало,
Пришвидшило своє биття на тиждень.
Пройшлася тихо-плавно по камінню
І розляглась на ньому темна кішка.
Віддавши у цю мить себе промінню,
Яке згасало просто і розкішно.
І я віддав промінню своє серце,
Яке і так яскраво променилось
Закоханістю, що не проминеться –
Те серце, що фатально провинилось!