Вже відгоріли айстри у саду,
Кленове листя золотом облито.
А я іду по стежечці іду,
Яку стоптало наше спільне літо.

Я знаю ти не вернешся уже,
Бо наші долі ніби розкололись,
Але для чого пам’ять береже
Твоє тепло і твій привітний голос.

Приспів:(2)
Забудеш? – запитують трави сумні.
Забудеш? – питає із вирію птах.
А серце не може сказати, що ні.
А серце не вміє сказати, що так.

Я не шукаю на чиїй вині,
Те, що стежина не простлалась далі,
Але здається вже тепер мені,
Що ми зміняли радість на печалі.

І загубили ніжність молоду
В словах гарячих і несамовитих.
Я знов іду, чого я знов іду,
По стежці де ходило наше літо?

Приспів:(2)
Забудеш? – запитують трави сумні.
Забудеш? – питає із вирію птах.
А серце не може сказати, що ні.
А серце не вміє сказати, що так.