Ми сиділи вдвох
Вона вдягнена у чорне
В рукаві ховаючи підвох
Пропускаючи на жорна мене
Вона взяла мою сукню
І пошила собі простинь
Вона мовчала незабутньо
Я наситилася вдосталь

Я шукала ключ
Як її мені прогнати
Я просила: мила, та не муч
А вона точила ґрати мені
Вона зв’язувала ноги
Благородна і холодна як зброя
Та вона не строга, недотрога
Її принесли й не назвали війною

Не мовчати
Це так просто
Не мовчати
Коли рветься на волю
Те, що зв’язує долю
Я не винна, не повинна
Все віддати
Ні ключі, ні паролі
Не зостанусь в неволі

Не мовчати
Це так просто
Не мовчати