Десь на рівні клітин й підсвідомості
Запрограмовано зміст нашої повісті.
Позаплутано сюжетні лінії,
Але, знаю, в коханні не винні ми.
Наче сталі і наче незламані,
Ця історія біль принесла мені.
Тільки то не питання – знак оклику!
Задля тебе живу, твого поклику!
Переповнені ми перепонами,
Мов написані різними мовами.
Нездолані, наділені силами
Та огорнуті крилами сивини.
Анітрохи не згоджусь на відступи,
Хоч і є заміновані підступи.
Але то не питання – знак оклику!
Задля тебе живу, твого подиху!

Так несамовито віє вітер,
Навіть не дивись назад.
Серце вщент розбите, ми є квити,
Це не зоре-, а сонцепад…