Відтак, тепер я більше не шукаю див.
Від нас вже більш нічого не лишилося і не залежить…
Літак ховає смуток мій під тінню крил.
Пробач, якщо не втримаюсь, бо зараз я немов на межі…

«За так» я віддавав тобі свої думки.
Та зараз вони скуті, наче у кайдани в темній вежі…
Слабак… не вистачає дотику руки…
Пробач, якщо не втримаюсь, бо зараз я немов на межі…

На межі, немов голки, немов ножі
В серце… в цьому ми не схожі…
Бур’яном поросли площі… площі…
Плащі не сховають смуток душі,
І світанки вже не наші
Є твої. Є мої. Я десь там, десь тут ти.
Але слови "ми" у фальші…