Налий мені чаю, мам. Так добре, що була ти вдома
А пам’ятаєш, як за цим столом мене сварила за теорему Піфагора
А я, як завжди, втикав, робив вигляд, ніби розумію
А сам думав тільки про дівчат, а сам думав, що все знаю, що все вмію
А тато на балконі теж бурчав, але ж ремонтував старенький наш “Маяк” магнітофон
А потім перший комп, і точка com і школа протеліла, мов фанера над Дніпром
Ти знаєш, мам, я вдячний вам за те, що вірили у мене більше, ніж я сам
І сподіваюся, пишаєтесь ви мною, бо вас я буду завжди нести в серці із собою

Мамо, мамо… ти не хвилюйся, я буду писати
Мамо, мамо…там де я буду, краще помовчати
Мамо, мамо… ти не хвилюйся, я буду писати
Мамо, мамо…там, на війні у нас, краще помовчати…

Налий щось міцніше, мам, сьогодні можна, хоча і не вечір
І вибачаюся, що знов звалив все на твої міцні, але тендітні плечі
І не питай мене, де буду я. Питай мене, чи маю теплі речі я
Питай, чи не голодний я на вечір, і чи вдягаю шапку в люту холоднечу
А татові ти передай, що його син пішов туди,
Де світло ділиться на чорне і на біле, де захищаєш, кого любиш, від дебіла,
Де вся земля давним давно почервоніла. Ну-ну, не плач, все добре. Я з тобою.
Я повернуся переможцем після бою. І пам’ятай, що виростили ви героя.
Любов до вас - це моя найсильніша зброя

Мамо, мамо… ти не хвилюйся, я буду писати
Мамо, мамо…там де я буду, краще помовчати
Мамо, мамо… ти не хвилюйся, я буду писати
Мамо, мамо…там, на війні у нас, краще помовчати…