В абетці моїй стало більше літер,
У тижні моєму все менше днів...
Приходиш, як сонце, зникаєш, як вітер,
І я не встигаю всього, що хотів...
І я не встигаю всього, що хотів!..
І я не встигаю вловити, сказати -
І я вистигаю, як кинутий жар...
Ти числа мої очищаєш від значень,
Ти ноти мої вимиваєш дощем...
Тебе я не знаю, не чую й не бачу,
А лиш відчуваю, як внутрішній щем...

Basta! А, може, basta!
Може вже, basta!
А, може, basta!

Тривожна і вперта, свавільна і дика,
Болотяні трави – то сестри твої.
З тобою я чуюсь не чоловіком,
А краєм дороги, чи краєм землі...
Краєм дороги, чи краєм землі!..
Чекаю на милість, чигаю на здобич,
Черкаючи строфи і сірники.
Я сам вже не знаю, що можу і хочу
І скільки усе протриває іще?..
І тільки так гостро щодня і щоночі
Тебе відчуваю, як внутрішній щем!..

Basta! А, може, basta!
Може вже, basta!
А, може, basta!
Може, basta!
Може вже, basta!
Basta!