Між жити й вмирати є дещо важливе -- слова,
Промовлені й ні, нерозчуті і кинуті з лиха,
Правдиві, червиві і прикрі, як град у жнива,
То затхлі, то ніжні, як скошена зранку трава,
То вперті, як кулі сліпі й березнева крига...

Твоїми молитвами потяги вчасно вертають у порт,
Із вирію тягнуть додому ключем літаки заблукалі,
Сумні капітани виводять фрегати з ворожих вод
І шкрябає гільзою вірш непоет на броньованій сталі...

Аби він звучав, наче богом прочитаний вголос,
Між грізних видінь й спересердя розписаних стін,
Твоїми молитвами, наш, в позолоті старій, мегаполіс
Стоїть в людогущі мільйонній зі мною один на один...

Між жити й вмирати є дещо важливе: слова,
В нотатках таємних і поглядах надбарикадних,
Колючі, як дріт і солодкі, як перші дитячі дива,
То щирі, то п'яні, як в травні моя голова,
То тихі, слова, що промовив востаннє...