Вона не любила чекати
Але дуже любила троянди
Він мав би їй подзвонити
Та не подзвонив
То до чого тут «мав би»?

Вона вважала, що люди пішли від Бога
А він лиш один від мавпи
Бо скільки разів просила що «мав би»
А він навіть не набирав

Край моє серце, край
Це вже край, – кричала вона, – знаю точно, край
Край моє серце, край
Він ніби кіт, що почуттями, як м'ячиком, грає

Край моє серце, край
Це вже край, – кричала вона, – знаю точно, край
Край моє серце, край
Він ніби кіт, що почуттями, як м'ячиком, грає

То не люди обманюють і обіцяють
То не люди – то брешуть телефони
І чому в моєму серці іскра догорає
То не люди – то спізнились Купідони

То не люди на душі лишають шрами
То не люди – то їхні гострі жарти
То не люди все перетворюють на драми
То актори абсурдного театру

Вона ловила губами так жадібно
Їх останні вечори і поцілунки
Він перемкнув її, мов пісню на радіо
Це означало лиш одне – кінець стосунків

Край моє серце, край
Це вже край, – кричала вона, – знаю точно, край
Край моє серце, край
Він ніби кіт, що почуттями, як м'ячиком, грає

Край моє серце, край
Це вже край, – кричала вона, – знаю точно, край
Край моє серце, край
Він ніби кіт, що почуттями, як м'ячиком, грає