Той самий Дикий на сцені.
Ритми скажені.
Патли назад і бандана в кишені.
Проповіді і повчання даремні.
Винюхав, викурив, випив чемність.
Як ти здивуєш того, кого бавили ангели темні?
Я ріс там, де люди (на пам’ять) з собою могли тільки взяти землю у жмені.

Ми бачили дно, коли виглядали в вікно.
Люди летіли далеко, як білі лелеки,
Повільно сивіло чоло.
«Куди ми йдемо», куди ми йдемо?
Я це написав так давно.
Та всеодно, це новий трек, просто налий Джек,
Сядь і дивись, як кіно.

Я знову на біті тут, як акула у воді.
Тут не було перепетій, допоки дикий не злетів.
Ті мотиви, на меті, мають вибити тоді,
Коли ти побачиш, як воно на дії. Розумієш?

Чия би там жаба не квакала.
Чия би фіалка не плакала.
Фанатикам «дикого заходу»-
Я той самий Біллі Баффало.

Приспів
Тисячі нових ролей.
Більше тіней, ніж людей.
Мільйон нових очей.
Нема питань!
Більше відповідей!

Може так, може ні. Я точно не знаю!
Руки по лікті в крові,
Святою водою змиваю.
В нас тут «Тайний обід»,
До «вечері» тут не доживають.
Хтось розламує хліб,
Інші - вином запивають.

І нема причин, боятися/ховатись, що ти сам один.
І не називай мене «сарацин».
Вдихнув, запив - це мій карантин.
Життя, як серпантин; Сафарі, в яке все життя полювати!
Або пішки ідеш, або ти на ферарі!
(Грум-грум твою матір)

Злітаю до небес і тут є мінімум чудес,
І це далеко не метафора!
Стали поетесами з «надутими колесами»,
Ті, хто ще вчора був повіями диктатора.
Та нема такої теми, істина де би була би відсутня!
Тому, кожен із тих, хто присутній -
Може змінити майбутнє!