До мого дому веде грунтована дорога,
Ти ділиш все на біле й чорне, бо безліч поворотів.
Я зверну за деревом - це розбір польотів.
Стільки тих взльотів - стільки й падінь,
Перехресть, розворотів... Скільки ти не губи,
Ти ні за які це не купиш!.. Не купиш!..

А я нізащо не продам шум трави!
Не обміняю стежку на свої косяки!
Холодну воду із села мого криниць!
Свою свободу на красу твоїх теплиць!
А я нізащо не продам шум трави!
Не обміняю стежку на свої косяки!
Холодну воду із села мого криниць!
Свою свободу на красу твоїх теплиць!

Десятки тисяч кілометрів вже протоптаних доріг,
Одиниці тільки тих, кого впустив би на поріг,
На плечах несу свій гріх, попрощатися не встиг...
Хоч там, де інші повзали, - я ноги в кров і біг!
Сон це для слабаків, де Сонце, там є і тінь,
В кєдосах між піджаків стань голосом поколінь!
Ти знатимеш ціну, коли пожертвуєш усім!
Тому нізащо не продам, що є по праву моїм!

Йо! Ти робиш крок вперед, по факту - два назад,
Ніще не буде вже ріднішим, як той яблуневий сад,
І ті стежки, якими бігав, і та краса дівчат,
Чим довша твоя дорога - тим більше ти бачиш втрат...
Та я віддав своє життя містам...
Там любов продав чужим устам...
Мій бог покинув храм, все зробив я сам,
Хто бачив зливу, той вже не дивується дощам...
Я втратив майже все...

Я буду бігти із здертими колінами - здертими,
А може нас допишуть в книжку із сторінками стертими...
В моєму серці навесні яблуні білим квітнули...
А я нізащо не продам той вітер в голові,
Землю, що ми бігли, а я нізащо не продам!..