Я вірою й правдою,
Посеред пилюки ворожої,
Серед залишків минулого,
Стримую лють неймовірную.

Я вірою й правдою,
Силоміць духом зібраний,
Очима заплаканими
Озираюсь, не дихаю.

Я вірою й правдою
Захищаю свободу тих,
Хто під градами сильними,
Біжить не озираючись.

Хто рятує знайомого,
Хто хоронить найближчого,
Перев‘язує рани свої,
І знов біжить не озираючись.

Хто більше ніколи не знайде дверей
До власного дому,
Того хто застряг під уламками,
Того хто любив до останнього.

Любив усім сердцем Тих хто навколо. За посмішкі радістні, З різних обставин.

А скількі ж було їх цих різних обставин,
Тепер взагалі не згадаєш нічого. Згоріли у пеклі оті старі фото,
Від їхноьї зброї, від їхнього полум‘я.

Немає жалю і навіть натяку втоми, У тих хто країну від сук цих боронить.
За кожне зруйноване ними життя, Бог забере одне, або навіть два.
За дітей, за звичайних мирних людей,
За тих хто рятує, за тих хто вгамує.
Хто зніме желет щоб дитину прикрити,
Хто врятує тварину і дасть їй попити.

Хто собою прикриє від міни,
Хто збирає скалічене тіло,
Хто вивозить і хто зрозуміє,
Хто в облозі і хто напівсили…

…стоїть.
Ще стоїть.

Вірою й правдою,
Посеред пилюки ворожої,
Серед залишків минулого
стримую лють неймовірную.

Коли все закінчиться, Згадаю я кожного з наших героїв.
Вони, віддавши життя за свободу,
Наповнили крила нашого дому.

Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.