Перше, що варто знати: цей запис — з першого дубля. Те, що ви чуєте — це джем. Ми просто зібралися з музикантами і музика пішла сама. Цей трек досить темний за вайбом — туманний, трохи загадковий. Бо іноді всім нам хочеться бути трохи недоступними. І бажаними. Головна героїня — саме така. Її вигадав (або, може, з когось неймовірного списав) Іздрик. Це вже втретє звертаюсь до його творчості в цьому альбомі. Його вміння працювати зі словом — це для мене інтелектуальний оргазм. А коли я в таких станах, усе, що відчуваю, запаковую в музику. Бо це — моя найпростіша і найчесніша мова емоцій.