«…Болбочане, ти славний козаче! За тобою Україна плаче»

Про Богдана Батька Хмеля, і про Богуна й Нечая,
Про Мазепу і Петлюру, Супруна й Саву Чалого,
Кобзарі складають думи, діти в школах вивчають,
Та ніхто не згадає про Петра Болбочана –
Війна була його життям, він бився до загину,
І свою голову поклав за вільну Україну.

Хто не вчить історії, той правди не шукає,
Про славних героїв України забуває.
А я візьму бандуру, та й заграю що знаю,
Про Петра Болбочана думу заспіваю.
Він своє військо вів на Крим, чавити більшовицьких гнид
Щоб Чорноморські кораблі підняли наші прапори -
Болбочане, ти славний козаче!
За тобою Україна плаче.

Пише Отаман Петлюра полковнику листи,
Приїдь же полковнику та на суд до мене.
Не вдоволені тобою депутати й міністри,
Сплять і бачать у кайданах злапаного тебе.
Все буде знову як завжди, як з-поконвік на цій землі –
Заки сліпих ведуть сліпці, не поміняється цей світ…

Доля склалася зле – суд, кайдани й тортури,
Продали ворогам його душу іуди,
Засудили на смерть зрадники й боягузи,
І просрали усе що герої здобули…

Болбочане, ти славний козаче!
За тобою Україна плаче.