Вечори пусті як концертні зали,
Чорні списки, відчай, таблетки, сніг,
На хресті весна, на мені ліс шрамів
Й ти зробила те, чого я не зміг...
Тож цілуй з кимось іншим безкрає небо,
Поки київські протяги ніжать мій сум
І зовсім не боляче - просто немає мене
Без твоїх обійм, без твоїх й повір
І зовсім не боляче - й з часом усе мине,
Але я б хотів я би так хотів
Повернутись туди де ми вдвох де ти ще моя...
Пізно.
Якось потрібно рухатися далі. Жити своїм життям.
Тримати в руках себе і не писати ночами тобі, жалітись.
Всміхатися іншим, впиватися до крику спізнілим своїм каяттям.
Стояти під вікнами нашими й більше не знати куди подітись.
Содом і Гомора, блукаю по колу, і гордість твоя не здає цей бій,
Й зірки, що упали під ноги, на небо вернути немає змоги,
Ніхто так як я не любитиме руки твої - й передайте їй,
Так шкода, що в нас відтепер з нею різні дороги
І зовсім не боляче - просто немає мене
Без твоїх обійм, без твоїх й повір
І зовсім не боляче - й з часом усе мине,
Але я б хотів я би так хотів
І зовсім не боляче - просто немає мене
Без твоїх обійм, без твоїх й повір
І зовсім не боляче - й з часом усе мине,
Але я б хотів я би так хотів
Повернутись туди де ми вдвох де ти ще моя...
Пізно.
Має все початок і сумний фінал,
Від руки пишу, почерк мій впізнаєш,
Чорні списки, відчай цілить наповал,
Відпустила ти, я ж не відпускаю.