Не залиши мене одного
рятуватися уночі,
римуватися на вогонь,
хай дощі у моїй душі…

Не залиши мене одного,
рани римами залижи,
я торкнуся крила Твого,
Не залиши мене… Залиши…

Залиши мене без війни,
без снарядів і без вини,
без сухих материнських сліз,
що мов кулі проходять крізь!

Залиши мене без убивств,
рани римами залижи,
бісеринку з Твоїх намист
залиши, та не залиши.

Боже, я знову в неволі,
пісня не стала новою…
дружба не стала в нагоді,
слово не стало у горлі…

А тому знову пишу я,
знову нікого не чую,
тільки від ангела слово,
знову з ночі до ранку до столу…

А за вікном тихо стине
тіло найкращого сина,
що помирає за матір,
яку зовуть Україна…

Люди замерзли війною,
вона їх вкриває вінками…
Боже, залишися зі мною
хоч би оцими рядками.

Не залиши мене одного
рятуватися уночі,
римуватися на вогонь,
хай дощі у моїй душі…

Не залиши мене одного,
рани римами залижи,
я торкнуся крила Твого,
Не залиши мене… Залиши…

Залиши мене без війни,
без снарядів і без вини,
без сухих материнських сліз,
що мов кулі проходять крізь!

Залиши мене без убивств,
рани римами залижи,
бісеринку з Твоїх намист
залиши, та не залиши.

Боже, я знову у слові
більше живу, ніж у тілі,
вибачте, люди, там солі
більше, ніж ви того хтіли.

А тому кипить моя праця,
серед бітів, а не терцій…
вірю у слово, як в двадцять,
вірю в добро, як у десять.

Вірю у Тебе як можу…
Криво, невміло, наївно…
Не залиши мене, Боже,
як і мою Україну…

Люди замерзли катами,
вини їх вкривають кнутами…
Боже, залишися із нами
не тільки оцими рядками…

Не залиши мене одного
рятуватися уночі,
римуватися на вогонь,
хай дощі у моїй душі…

Не залиши мене одного,
рани римами залижи,
я торкнуся крила Твого,
Не залиши мене… Залиши…

Залиши мене без війни,
без снарядів і без вини,
без сухих материнських сліз,
що мов кулі проходять крізь!

Залиши мене без убивств,
рани римами залижи,
бісеринку з Твоїх намист
залиши, та не залиши.