Тато, нащо брати
в руки зброю?
Варто, синок, варто
йду до бою!

Тато, тяжкі втрати,
море болю…
Варті, синок, варті
краплі волі.

Знаєш, синок, із моїх казок:
злу не достатньо ні чар, ні сил,
тут вистачає на всіх касок,
та не у всіх є жага носить…

А ось у мене така жага,
що тарабанить із моїх скронь,
раб зупиняється, каже: «га?»,
воїн іде і кричить: «вогонь!»

Я повернусь, не сумуй синок,
ще не устигнеш і закохатись,
ще не устигнеш пізнать станок…
Ще не устигнеш скучить за татом…

Сину, ти знаєш, що я добряк,
та коли виведуть — буде горе…
Раб перед ворогом каже: «так»,
а воїн з ним не говорить.

Тато, нащо брати
в руки зброю?
Варто, синок, варто
йду до бою!

Тато, тяжкі втрати,
море болю…
Варті, синок, варті
краплі волі.

Це моя вулиця, моє місто…
Знаєш, синок, це моя земля!
Україна не десь там, а дуже близько,
не хтось там, а ти і я.

Україна — це те що у тебе зліва
стукає в двері відкритим серцем…
Стукало доки не потемніло...
Тепер воно тільки б’ється!

Стали до бою, та всі ми творчі:
ось тобі в слові мій заповіт:
або станеш рабом і закриєш очі,
або станеш мечем і відкриєш світ!

Та спочатку врятую його для тебе,
давай тільки розпишемо наші кроки:
я не буду прогулюватись у небі,
ти не будеш прогулювати уроки.

Тато, нащо брати
в руки зброю?
Варто, синок, варто
йду до бою!

Тато, тяжкі втрати,
море болю…
Варті, синок, варті
краплі волі.