Як ти бачиш, я не постарів,
ще протестую, і друг мій не мер,
та рядки, що тримають стрій,
завтра підуть на вірну смерть…

На їхні сенси — клали партійні
злі і не дуже ліві і праві…
Наша держава — це Клава Петрівна,
яка танцює підпита у барі…

Мозок «викл.», замилене око,
марафони, футболи і роли,
все сидимо і чекаємо фокус,
та з капелюха не вистрибне кролик.

У військовий магаз не наважились
і тихенько звернули в Ашан…
Як нудота з’являється враження,
що ми втратили шанс…

Мало хто це усе розбере,
наче усі мої тексти латинською.
Тож я рідше читаю реп,
і частіше читаю Липинського.

Чи науку, чи лікті гризи, —
результати відчуєш по тому…
«Та, забий! — кажуть, — і не грузи,
Тьома!»

Прости мене, я падаю
долі…
З важкою правдою
в слові.

Прости мене, я падаю
сіллю
на рани, та це все, що я
вмію!

Ще не вмерла моя Україна,
і надія моя не двохсота.
Але наше культурне коріння
сохне.

Індустрія музична — циклічна,
знову скаче народ коло арок…
Переклали хіти всі — логічно,
та російська звучить в кулуарах…

Дав сліпому попсову отруту,
та для мене не став королем ти,
я не тисну протягнуту руку,
як Міхновський не тис Короленку.

Зірочки запалили багаття,
і вода виливається зливами…
В мене бісер є, дуже багато,
та йому необхідні звивини.

Я зриваю смішні шаровари,
що нав’язують колаборанти!
Зірка скаже: «У тебе не варе!
Що не вліз в наше коло, баран ти!»

А військовий шепне: «Не вагайся!
Я такого концерту не проти!
Твоя пісня — не «рута», не «гай», це
те, що сили дає нам боротись!

Прости мене, я падаю
долі…
З важкою правдою
в слові.

Прости мене, я падаю
сіллю
на рани, та це все, що я
вмію!