Моя історія трохи банальна -
У чомусь дивна, в чомусь повчальна,
Любов - така неземна, нереальна,
Зв'язала якось гарячі серця.

Він був звичайний полтавський хлопчина,
Прості батьки, універ за плечима.
Вона ж дітей малювати учила
На тій землі, де війна без кінця.

Приспів:
Війна… В ріднім краю війна.
Стрілися він і вона
Так випадково.
Війна… В тому не їх вина.
Що у серцях весна -
Чари любові!

Вона жила у шахтарськім містечку,
На блокпості він служив недалечко,
У вільний час стрибнули у гречку
І не було щасливіших від них.

Вона без тями його цілувала,
А вечорами портрет малювала,
Портрет героя свого малювала
І розквітала у мріях своїх.

Приспів.

Та якось раз після бою нічного,
Вона весь вечір чекала на нього,
З тривожним серцем чекала на нього.
Чи він бува не пропав у бою?

А він без тями лежав у палатах -
Над ним схилилися люди в халатах.
Суворі люди у білих халатах
У його ріднім до болю краю.

Війна... війна...
Війна... війна...

Любов рятує, любов захищає.
Вона невдовзі його розшукає.
І посміхнеться вона й заридає
Бо їй дістався щасливий білет.

А через місяців сім - неодмінно,
Усе складеться у них як повинно -
Вона народить герою дитину,
І домалює початий портрет.

Приспів:
Війна… В ріднім краю - війна.
Стрілися він і вона
Не випадково.
Любов... В ріднім краю - любов.
Все переможе знов
Тільки любов!

Любов...
Любов...
Любов...