Зупинись, потяг,
Доїдемо потім.
Бачиш – коридор, тато,
Речей небагато.
Знаєш, а то ж я намалював собі
Братика на столі,
І, мабуть, тепер він дізнався,
І на мене за ображався.
Па, чесно,
Більше не зроблю так,
Швидше знімай рюкзак
І давай гратись,
Я ж іще не вмію прощатись...

І в книжках,
Колись в книжках
Розцілує посмішку знайому...
Вже сам
До підвіконня дотягнувся,
І нарешті тато повернувся
У назвах вулиць,
А він чекав удома...

Віршик вивчу
І на стілець вище,
Буду для тебе старатись,
І слова не забувати...
Тату, а чому
Твої стали очі червоні?
Справді, треба
І ніхто інший за тебе...

І в книжках,
Колись в книжках
Розцілує посмішку знайому...
Вже сам
До підвіконня дотягнувся,
І нарешті тато повернувся
У назвах вулиць,
А він чекав удома...

І в книжках,
Колись в книжках
Розцілує посмішку знайому...
Вже сам
До підвіконня дотягнувся,
І нарешті тато повернувся
У назвах вулиць,
А він чекав удома...