1ий куплет
Ми їли шоколад і плакали, потім махали плакатами
Зі словами плекатими та чужими цитатами,
На атоми з матами рвали брудними лапами,
Поки благатиме для матері, а хтось плюватиме.

Ми їли шоколад і лише лишали в землі пні,
Ми як той лишай, що розходиться по спині,
Відчуваєш, знаєш, що є, але сам не бачиш,
Адже краще всього йти спокійно грітися на дачі.

У них виростали стіни та фасади,
В інших життя пекло наче вассабі,
Васали одні для інших, так само
Як і десять років тому, те ж самбо.

Ми бачили свято,
коли так горя багато.
Що то за така плата,
Коли так голосно ридає наша крилата?

Приспів
Моя країна сміялась і плакала,
Із кожним днем ділилась на атоми.
Моя країна гучно ридала,
Знала, що боляче впала.

2ий куплет
Вона не прогнулась, як східний вітер повіяв,
Її свободу не купити, бо вона не повія.
Так часто мокнули, текли сльози по віям -
Повірила чужим повір’ям і втратила мрії.

Облізлі дні лізли, немов наше життя у лізинг,
Хтось украв лінзи, як посмішку у Мона Лізи.
«Збирай валізи, все влізе в багажник.»
Наче залізо ті грізлі гризуть наш великий мурашник.

Вона така різна, добра і з тим самим грізна,
Вона залізна, але напрочуд ніжна.
Неймовірна,
Так сильно віддана й сильно вірна.

Я брав у неї усі ці милозвучні слова,
Я дихав ароматими, аж п’яніла голова.
Вона найсильніша жінка, яку я знаю,
Все буде добре - з цими словами засинаю.