Ніч яка місячна, зоряна ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочці тут під калиною
І над панами я пан,
Глянь, моя рибонько, срібною хвилею (2)
Стелеться полем туман.

Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш лебідонько,
Тепло ні вітру, ні хмар.
Я пригорну тебе до свого серденька, (2)
А воно палке, як жар.