Любе дівчисько… в серці дофамін, в сумці анальгін,
Знає, хлопчисько… що в думках не він, від весни не він.
Зникли її книжки.. запахи і чашки. Хто буде відтепер – сльози її втирати.
Дайте згори хоча знак – що має бути так. Хто буде відтепер – вчити його літати.

Цілуй… як в останній раз – ми
Дописали фінал – розписались у грудях,
Цілуй… як в останній раз – і
Сподіваюся ти щасливішою будеш!

Усе розтринькав, згоден… можливо, якогось згодом
Залиже рани осінь… і я завчу урок цей на зубок,
А поки на червоне… лечу й в серцях холоне,
За перламутром зливи не видно неба і зірок.
Сто років до світанку… збиритимеш уламки
У порцеляни щастя збіг останній строк.

Цілуй… як в останній раз – ми
Дописали фінал – розписались у грудях,
Цілуй… як в останній раз – і
Сподіваюся ти щасливішою будеш!

Любе дівчисько… ліпше не пиши – з іншими гріши,
Знає, хлопчисько… але ти лиши, забавки лиши.
Зникли її книжки.. запахи і чашки. Хто буде відтепер – сльози її втирати.
Дайте згори хоча знак – що має бути так. Хто буде відтепер – вчити його літати.

Цілуй… як в останній раз – ми
Дописали фінал – розписались у грудях,
Цілуй… як в останній раз – і
Сподіваюся ти щасливішою будеш