«Діти,
на те й лихо, щоб з тим лихом битись!» —
Так писав той, хто вміє молитись
без молитви, світити без світла,
жить без тіла, воскреснуть із літер!

В болоті зла горланю в рупор свій «Отче наш» крізь очерет!
Тече із ран червона рута, а із душі мій чорний реп!
І потім цими кольорами — я обгорну своє життя,
і римами зашию рани, — хрестом, — таке моє шиття!

І понесу в своїх долонях мою країну, як синицю!
Найкращих з нас кати хоронять, Боже, скажи, що це все сниться!
Орки, мріять досить — морем ніколи не стане ставок,
в голові лиш сміття, а не мозок, а тому удома чекає совок!

А мене не водою хрестили, тільки словом, а тому із тилу
дістаю свою риму остилу — так, немов би осколок із тіла!
І те темне болото нас не зупинить, я впевнений, що б не було там,
наша доля така, що по венам тече генетично не кров, а спротив!

«Діти,
на те й лихо, щоб з тим лихом битись!» —
Так писав той, хто вміє молитись
без молитви, світити без світла,
жить без тіла, воскреснуть із літер!

І я вірю, що темінь ота мине, брате, тримаю тебе так, як ти мене
своїм словом, що тихо не промайне повз, а зігріє тебе своїм променем!
Я молюся за тебе як вмію, нехай крила підбиті у мрії,
хай удача тримає тебе на руках, немов сина тримала Марія!

Повертайся живим з побратимами, вип’ємо, помовчимо і потому
розпочнемо життя… Та до того сам Бог знає скільки снарядів до дому!
Так, росія — в’язниця, та ніхто не втече, як в кіно з Шоушенка,
Сон відверто затягнуто, тільки не той, що у римах Тараса Шевченка!

Поверніть наше небо без вибухів, окупанти, без випивки ви бухі
лише лозунгами ваших виблядків! Вибач, знову не видав хіт!
І ми разом крокуємо в пекло допоки в раю, Боже, на самоті ти,
і не знаєм куди себе діти, коли під снарядами плачуть налякані

«Діти,
на те й лихо, щоб з тим лихом битись!» —
Так писав той, хто вміє молитись
без молитви, світити без світла,
жить без тіла, воскреснуть із літер!